Красу цього краю оспівано у віршах Кондратенко Ольги Іванівни, які увійшли до збірника поетеси «Доля ткала дорогу». Вона пішла із життя залишивши по собі плоди справжнього таланту. Твори розміщено на сайті 1ua.com.ua з дозволу Кондратенко Івана Васильовича.

МОЇ ЛІТА

У хатині убогій

Де горів блискунець,

Доля ткала дорогу

Мені в світ навпростець.

Через стерні і роси,

Крізь квітучі луги

Йшли ми з долею босі

І в дощі, і в сніги.

Не був шлях той барвистим,

З пелюстками троянд,

Зате совістю чисті

Всі мої шістдесят.

Мчать літа дуже хутко,

За витками – виток,

І життя, ніби хустка

З сирових лиш ниток.

Я не скаржусь на долю,

Все, що маю – то дар,

Усі радощі й болі –

Власний мій календар.

МАТУСИН ХЛІБ

Світлі пам’яті дорогих батьків присвячую.

Хоч би жила я безліч літ,

Щоденно б пахнув мамин хліб.

Рум’яні житні паляниці,

Учинені водою із криниці,

Запарені пахучим хмелем,

Із борошна, що батько змеле

Отам в млині, що за селом

Співає спогадом – крилом.

Наш годувальник старий,

Тебе пошарпали вітри,

А ти стояв, мов інвалід,

В самотині на схилі літ.

Стояв без крил. Тепер нема.

Лиш стоголоса пустота

Очима болісно пита:

-         Чому ніхто не допоміг?

Життя млинів чом не зберіг?

В своє дитинство, до млина

Босоніж йтиму крізь жита,

Вербицю-неньку там знайду,

Грудьми до неї припаду,

Зболілим серцем пригорнусь,

Сльозами-росами проллюсь.

Там поруч батько-осокір

Гостей запрошує у двір,

А мати хліба напекла

І в хаті – пахощів, тепла!

Повік не втрачу я смаку,

Хліб на капустянім листку.

Домашній хліб! Матусин хліб!

МАТУСИН ХЛІБ

Світлі пам’яті дорогих батьків присвячую.

Хоч би жила я безліч літ,

Щоденно б пахнув мамин хліб.

Рум’яні житні паляниці,

Учинені водою із криниці,

Запарені пахучим хмелем,

Із борошна, що батько змеле

Отам в млині, що за селом

Співає спогадом – крилом.

Наш годувальник старий,

Тебе пошарпали вітри,

А ти стояв, мов інвалід,

В самотині на схилі літ.

Стояв без крил. Тепер нема.

Лиш стоголоса пустота

Очима болісно пита:

-         Чому ніхто не допоміг?

Життя млинів чом не зберіг?

В своє дитинство, до млина

Босоніж йтиму крізь жита,

Вербицю-неньку там знайду,

Грудьми до неї припаду,

Зболілим серцем пригорнусь,

Сльозами-росами проллюсь.

Там поруч батько-осокір

Гостей запрошує у двір,

А мати хліба напекла

І в хаті – пахощів, тепла!

Повік не втрачу я смаку,

Хліб на капустянім листку.

Домашній хліб! Матусин хліб!

РАДІСТЬ

Вийшла вранці на подвір’я,

Бачу – між листочків

На вірьовочці висять

Дві низки грибочків.

Ще не знаю, звітки той

Лісовий дарунок,

А у  серце ніби влив

Хтось цілющий трунок.

Хто б це, думаю собі:

Чарівниця-осінь

Принесла мені грибів

Кучеряві коси?

Може, білочка-красуня

Завітала в гості?

Не бачила, запросила б

В хату на помості.

Оту радісну загадку

Син приніс пізненько.

Сказав: «Мамо, будь здорова!

Будь щаслива, ненько!»

Може, тільки почулося,

Та мені байдуже.

Я зустрілася з прекрасним

І зраділа дуже.

ОЙ ЛІТЕЧКО, ЛІТО

Ой літечко, літо сонечком розквітло,

Барвами веселки в квітах розлилось,

В небо задивилося, в  хмарках зачепилося,

Наче поміж дерев буйнорогий лось.

Ой літечко, літо хлібами розквітло

І земля співає розливом колось,

Поле усміхнулося, до рук пригорнулося,

В долю хлібороба щастя полилось.

Ой літечко, літо жнивами розквітло,

Молодий комбайнер, як і повелось,

Уставав з зірницею, прямував пшеницею,

Стрівся з нареченою чи, може, здалось.

Ой літечко, літо весіллям розквітло

Симпатичних хлопців і красунь-дівчат.

Ми вас короваями щедро привітаємо,

Ви нам подаруйте рясненько внучат.

ЛЕЛЕЧЕНЬКИ

Весна прийшла, не знаючи кордонів,

Лелеченьки летять, не відаючи меж,

До рідного гнізда, до нас додому,

Крізь спалахи і розбрату  й пожеж.

Вони живуть законами земними

І вісті здалека у кожного в крилі.

Ми любимо і стежимо за ними –

Провісниками миру на Землі.

Інакше й людям, певне, треба жити,

Державі кожній мати власний ключ.

Не зазіхай на море чи небо –

Як не твоє, то не чіпай, не руш.

Люби й цінуй найперше свою волю

І рабства іншому ніколи не бажай,

Не завдавай ні прикрощів, ні болю,

Ти маєш розум і про спокій дбай.

Весна прийшла, не знаючи кордонів,

Лелеченьки вертають до гнізда

І поселяються у рідній Україні,

Щоб тут не угніздилася біда.

ЧАРІВНИЙ САД

Ось погляньте у сад –

Пелюстковий снігопад

Застелив стежину весняну,

А сад шепоче: «дуже охоче

Красу і радість людям я несу».

Ось погляньте  у сад –

Там вишневий снігопад

Нас поверне у сімнадцяту весну,

Травневі ночі,кохані очі,

Юність милу, юність ніжну, чарівну.

Ось погляньте у сад –

Яблуневий снігопад

П’ятдесяту вже виспівує весну

Про літні роки, що мов потоки,

Прошумлять, промайнуть вдалину.

Ось погляньте у сад –

Там весняний зорепад

Подарує нам веселку золоту.

Усі роки підряд хай цвіте в серці сад,

Збереже весняну радість молоду.

БАТЬКІВЩИНИ МОЄЇ ЛЮБОВ

Незабутній наш рідний солдате,

В бронзі, в камені доки стояти

У зажурі важкій, немов ніч?

Подивися довкола, на клени –

То сини твої дужі, зелені

В богатирських шоломах до пліч.

Он верба і береза сплелися –

Твоя мати й дочки обнялися,

Їх чеканню немає кінця.

Хоч у снах їм живим появися,

Ти ж не бачив дочки, подивився б,

Вгамував їх зболілі серця.

З року в рік по краплині для сина

Мати кров свою в квітах носила,

Доки в вічність до нього пішла.

А тепер тобі, батьку-солдате,

Чорнобривці приносять дівчата,

Внуки й діти твої – два крила.

Йдуть до тебе і в будні, і в будні, і в свята

І звучить урочисто їх клятва:

«Не повториться лихо те знов!»

Над тобою, наш рідний солдате,

Синім небом схилилася мати,

Батьківщини моєї любов!